Хімічний склад лікарських рослин

Кожна рослина складається з води та сухих речовин. Сухі речовини рослин можна поділити на дві групи: органічні і мінеральні. Органічні речовини, які утворюються в рослині або виділяються нею внаслідок обміну речовин, називають метаболітами. Їх поділяють на речовини первинного синтезу, або біосинтезу, і речовини вторинного синтезу. Речовини первинного синтезу, або первинні метаболіти, – це білки (рослинні ферменти, лектини, тощо), ліпіди та жироподібні речовини рослинного та тваринного походження, вуглеводи (оліго- та полісахариди), органічні кислоти. 2. Вуглеводи – дуже великий клас природних органічних сполук, які відіграють головну енергетичну роль, крім того є вихідним матеріалом для багатьох біосинтетичних процесів. Вуглеводи, перш за все, є важливим об’єктом дієти (до 400г у вигляді цукру або крохмалю). При захворюванні на діабет цукор замінюють фруктозою, яка у 2-2,5 разів солодша за цукор. Полісахариди поділяються на гомо- і гетеро полісахариди. Гомополісахариди – це амілопектин, глікоген, целюлоза, інулін. Гетерополісахариди – це пектин, камеді, слизисті речовини. Застосування їх в медицині ґрунтується на їх колоідно-хімічних властивостях. Найважливіша з них – здатність набрякати у воді, утворюючи желе. Прийняті перорально (через рот), є одним з найкращих механічно діючих засобів на перистальтику кишечника. В малих дозах, завдяки властивості вбирати рідину їх застосовують як в’язкі засоби (при проносах). Покладені на запалену слизову оболонку чи шкіру вуглеводи утворюють захисну «плівку», яка захищає і поглинає молекули подразнювача, колоїдними частинками. Деякі полісахариди мають протибактеріальну та противірусну дію, наприклад полісахариди подорожника. Клітковина — найпоширеніший у природі полісахарид, що складає основну частину оболонок рослинних клітин. Останніми роками доведено, що клітковина, особливо деякі її види, засвоюється в людському організмі. Вона стимулює перистальтику кишок, сприяє виведенню шкідливого холестерину, має важливе значення для синтезу вітамінів групи В, особливо ціанокобаламіну, а також 18 філохінону, позитивно впливає на артеріальний тиск та обмінні процеси в печінці. З клітковини на 95 % складається вата — основний перев'язувальний матеріал. Сфагновий (торф'яний) мох також складається з великої кількості напівклітковини та фенолоподібних речовин. Ця рослина проявляє значні гігроскопічні, бактерицидні та бактеріостатичні властивості. Застосовується вона як перев'язувальний матеріал. Камеді. Деякі деревні види рослин внаслідок поранення виділяють гумовий сік. На повітрі він твердіє і так закриває рану. Це властиве рослинам родин Розових, Бобових. Камеді використовують у формі слизових розчинів – як пом’якшувальний засіб у мікстурах від кашлю; при кишкових розладах як емульгатор та в’язкий засіб. Слизи – високомолекулярні безазотисті речовини. До справжніх слизів, що мають в основі слизову кислоту, відносять слизи насіння льону, липового цвіту та кореня алтеї, а до несправжніх – слиз із бульб зозулинця, який в основі має щавлеву кислоту, а також слизи з лимонників і водоростей, у яких є ліхенін або ламінарін. Агар з водоростей та насіння льону входить до складу спеціальних препаратів: це найкращі нешкідливі проносні засоби. Організм до них не звикає, їх може застосовувати тривалий час. Основні джерела слизових речовин, агар, гуміарабік, листя і квіти підбілу, ісландський мох, насіння льону, квітки і листя мальви. Альгінова кислота і альгінати. Вони є найважливішими полісахаридами бурих водоростей (містяться у клітинних стінках рослини). Розчини солей альгінової кислоти (альгінати) після висихання утворюють безперервний вимиваючий пласт. Вони можуть застосовуватись як кровоспинний засіб, тому що розчинений альгінат, взаємодіючи з кальцієм крові, утворює нерозчинний альгінат – рана затягується плівкою. Альгінова кислота і альгінати застосовуються як ущільнювачі при приготуванні мазей, кремів, желе. Глікозиди – велика група рослинних речовин, які складаються із вуглеводної і невуглеводної частини, названої агліканом, або геніном. Носієм глікозидної фармацевтичної дії є аглікан, але для сприятливого ефекту має значення і вуглеводна частина. Без неї аглікан може і не потрапити в кров і не проявити свою фармацевтичну дію. Таким чином, вуглевод ніби несе на собі гірку, їдку частину. Глікозиди в рослинах виникають для знешкодження всередині рослинного організму дуже активного аглікану, який міг утворитися в процесі метаболізму. За фармакологічними властивостями глікозиди поділяють на: серцеві, гіркі, антраглікозиди (проносні), сапоніни (піноутворюючі), антоціани (барвники) та ін. В залежності від хімічної будови глікозиди поділяють на 11 груп. Деякі з них: - ціаногенні (нітрильні) глікозиди. Вони містять ціановодень як аглікан. Сюди належать глікозиди гіркого мигдалю, листя лавровишні,насіння абрикоса, насіння яблук і айви. - фенольні глікозиди. Феноли, які є діючими складовими частинами трав – арбуцин, соліцин. Арбуцин мають такі рослини як мучниця (Arctostaplyllas) і брусниця (Vaccinium vitisiaea). Біла береза (Betula alba) містить глікозид саліцин. Його аглікан – солігенін в організмі окислюється до саліцилової кислоти. Тому відвари із березової кори мають типову для саліцилової кислоти протизапальну дію. Окрему групу складають і так звані серцеві глікозиди. Це похідні стерону, сполученим з вуглеводом. Рослини, які містять серцеві глікозиди не можна використовувати безпосередньо, тому що при цьому неможливо точно дозувати кількість глікозиду. Крім того, глікозиди в них часто супроводжуються токсичними речовинами, отже в медицині використовуються виключно хімічно чисті глікозиди, виділені із рослинної сировини. Серцеві глікозиди містяться в свіжих листках червоної і шорстколистої наперстянки, конвалії, горицвіті весняному, олеандрі, в насінні строфанту. Наперстянку як ліки почали вирощувати в Росії у 1730 р. У 1865 р. російський вчений Пелікон вперше встановив специфічну дію строфанту на серце. Ця рослина була давно відома мешканцям Африки і використовується як отрута. Гіркі глікозиди, або гіркоти— це безазотисті органічні речовини рослинного походження. До гіркот належить абсинтин полину гіркого, аукубін вероніки лікарської, еритурин золототисячника, гумулон і лупулон хмелю, геленін оману та ін. Свою назву гіркі глікозиди дістали тому, що вони дуже гіркі на смак. Вони підсилюють секрецію залоз травного каналу, збуджують апетит, поліпшують травлення і засвоєння їжі. Вони корисні і при захворюванні печінки, жовчного міхура та його протоків. 19 Гіркі глікозиди і глікозиди не глікозидного характеру, перш за все, є покращувачами апетиту, адже вони подразнюють смакові рецептори язика і рефлекторно збуджують слизову оболонку шлунку. Але приймання великих доз цих речовин призводить до зворотного ефекту. Щоб досягти бажаних результатів, препарати гірких речовин приймають за 30 хв. до вживання їжі. Лікувальне значення гіркот полягає в тому, що вони збуджують весь ШКТ і внаслідок цього усуваються вади, пов’язані з застоєм, поганим перетравленням їжі. Найчастіше гіркоти є в рослинах родин Складноцвітих (Айстрові), Тирличевих і Губоцвітих. Гіркота із ісландського моху (лишайника) – центрарієва кислота. Антраглікозиди (антраценові глікозиди) — це похідні антрахінону рослинного походження. Мають очисну дію при хронічних запорах. Вживання щодня не рекомендоване, тому що спостерігається звикання, що може призвести до інтоксикації. Самі відомі серед рослинних похідних – це кора крушини і плоди жостера проносного. Вони застосовуються як проносний засіб. На відмінну від сольових проносних, їхня дія починається через 10—12 годин після приймання препарату. Такий тривалий період зумовлений поступовим звільненням діючих речовин. Важливою характеристикою антраглікозидів є ще те, що вони підсилюють функції травного каналу в цілому. Антраглікозиди, як і інші речовини рослинного походження, діють м'яко, сприяючи поступовому звільненню товстих кишок від калових мас, тому їх призначають при хронічних запорах. Сапоніни — глікозиди, які не містять азоту. В рослинах трапляються досить часто. Вони добре розчиняються у воді і спирті. Водні розчини сапонінів при збовтуванні утворюють стійку піну, подібну до мильної, що пояснюється їхньою високою поверхневого активністю. Здатність утворювати піну зумовила їхню назву (Sаро— мило). Потрапляючи у кров’яне русло, діють негативно, розчиняючи стінки кров’яних клітини, паралізують нервову систему, знижують температуру тіла і кров’яний тиск. Якщо приймати ці препарати через рот, вони втрачають цю негативну властивість. Препарати, які містять сапоніни, застосовуються як відхаркувальний і сечогінний засоби. Вони також мають тонізуючі, стимулюючі, загальнозміцнювальні властивості, сприятливо впливають на серцево-судинну систему. Сапоніни ефективні при лікуванні атеросклерозу, особливо якщо його супроводить гіпертонічна хвороба. Сапоніни містяться в листі берези, плюща, і підбілу, в насінні гіркокаштану та корені солодки. Вважається, що сапоніни блокують холестерин, який є в організмі, впливають на обмін фосфоліпідів, деякі з них мають антимікотичні ( протигрибкові) властивості. Сапоніни дуже отруйні для риб і черв’яків. Алкалоїди. Незважаючи на те, що термін «діючі речовини», вважається трохи застарілим, тому що дія рослинних препаратів є комплексною й визначається сумою речовин, все-таки є ряд груп речовин, для яких дія чистої речовини та ефект фітопрепарату в достатньому ступені подібні. Найбільш відомою групою таких речовин є алкалоїди і флавоноїди, дія яких часто проявляється в мінімальних кількостях. З алкалоїдами людина зіштовхується щодня. Рідко хто з нас ранком не випиває чашку чаю або кави. Після випитої чашки чаю або кави - піднімається настрій, відбувається приплив життєвих сил. Це пояснюється стимулюючою дією кофеїну на ЦНС і серцево - судинну систему. Теобромін і теофілін використають у клініці при спазмах судин головного мозку, коронарній недостатності й застійних явищах серцевої та ниркової етіології. Всі три алкалоїди можуть застосовуватися як сечогінні засоби. Самою численною групою алкалоїдів є похідні індолу (куди належать і пуринові), досить різноманітні за хімічною будовою, поширенню й фармакологічній дії. Багато хто з них наочно демонструють вірність твердження, приписуваного відомому лікарю Середньовіччя Парацельсу: "Та сама речовина одночасно може бути й ліками, і отрутою, вся справа тільки в дозі". Будучи самою численною групою алкалоїдів, індольні алкалоїди широко поширені в рослинному світі. Відомо близько 40 родин, у які входять види, що продукують алкалоїди. Це тропічні рослини порядку Горечавкові - Gentianales: Кутрові - Apocynaceae, що нараховують 73 продукуючих цього виду,Логанієві - Loganiaceae - 40 видів, Маренові - Rubiaceae - 72 види, Мальпігієві – Malpighiaceae -25 видів. У видів цих родин виявлені в основному монотерпеноїдні алкалоїди, у яких до індольного кільця приєднані різні (4-, 5-, 6-членні) вуглецеві цикли . Досить багата індольними алкалоїдами родина Бобових, у якому понад 60 видів містять алкалоїди цієї групи, але в цьому випадку вони, в основному, прості по будові. 20 У цілому алкалоїди – це продукт розпаду білкових речовин у рослинному організмі, більшість з них є гетероциклічними сполуками. Всі алкалоїди мають лужні властивості, звідси і їх назва: алкалі арабського – луг. Відомо понад 5 тис. алкалоїдів і всі вони трапляються тільки у рослинах. Часом ці речовини дуже отруйні або діють як наркотики. До них відносять, наприклад, кофеїн (чай, кава), теобромін (чай), ефедрин. Найчастіше алкалоїди зустрічаються в рослинах родин Макових, Лілійних, Пасльонових, Жовтецевих, Логанієвих і Кутрових. Для самих рослин алкалоїди виконують функцію відлякувачів комах і вищих тварин, які їх поїдають. Так як алкалоїди – луги, вони утворюють солі з кислотами і вже у вигляді солей добре розчиняються у воді (у чистому ж вигляді – ні). І тільки солі алкалоїдів з таніном є нерозчинними. Це і використовується при отруєнні алкалоїдами. Зупиняючись на питанні значення алкалоїдів для життя самої рослини, слід зазначити, що процес утворення і нагромадження їх в рослині є динамічним. Концентрація алкалоїдів неоднакова у різні фази вегетаційного періоду або змінюється при ушкодженні рослини. Так, після зняття корку хінного дерева новий корок містить майже вдвічі більше хінону. Алкалоїди розміщуються неоднаково по всій рослині, локалізуються в основному у корені і листках. Рослини родини Макові (Опієві) алкалоїди накопичуються у молочному соці зелених коробочок маку. Кількість алкалоїдів залежить від таких факторів, як клімат, висота над рівнем моря, ґрунту, географічного положення. Для хімічної класифікації істотне значення має структура центрального гетероциклу. Відповідно до цього розрізняють індольні, піридинові, пуринові і інші алкалоїди. Фармакологічна дія алкалоїдів різноманітна. Морфін діє анальгетично – знеболюючі; атропін і папаверин – спазмалітично; хінін діє специфічно на збудника малярії; кофеїн, теобромін – аналептично – діуретично та стимулює дихальний центр. Велика кількість алкалоїдів діє на нервову систему. Деякі з них через це відносять до сильних наркотиків – морфін, кокаїн. Історія використання цих речовин, зокрема, це стосується опію (грец. оpos - сік) іде до давніх шумерів (4000 років до н. е.), які і відобразили у назві маку (рослина - радість) фармакологічну його дію. Знеболююча сила опію давно стала відома у Європі. Хімічний склад відкрив та дослідив німецький фармацевт Сертюрнер. У 1803 р. він виділив і описав алкалоїд опію, і назвав морфіном на честь його сина. Сьогодні відомо 28 алкалоїдів, виділених із опію – соку незрілих коробочок маку. Препарат опію, очищений від баластних речовин має назву оленон. Концентрація морфіну в олії – 8-10%. Алкалоїди групи кофеїну (кофеїн, теобромін, теофілін) містяться у листках чаю, зернах кави, плодах какао. Вони з давнини використовуються для приготування збуджуючих напоїв. Вказані алкалоїди є похідними пурину, мають сильний збуджуючий ефект, тому застосовуються при наркотичному та алкогольному отруєнні. Крім збуджуючого ефекту вони мають прямий вплив на роботу серця, м’язів, судин, нирок. Ще один алкалоїд стрихнін – головний алкалоїд насіння чілібухи (Strychnos vomica) «рвотный орех». Батьківщина - тропіки районів Азії та Африки. В південно-американських рослин роду Strychuos –алкалоїду немає. Діє збуджуюче на всі відділи ЦНС. Отруєння: напад тетанічних судом, утруднення ковтання. Феноли – це група дуже різноманітних речовин, поширених в рослинному світі. Об’єднує ці сполуки наявність у молекулі ароматичного (бензольного) ядра. Найпростішим фенолом є власне фенол, або карболова кислота, могутній дезінфекційний засіб. Фенольні сполуки відіграють важливу роль при загоюванні ран, поділі клітин. Вміст фенольних сполук у рослинах коливається у великих межах. Так, оксибензойні кислоти і кумарини є у багатьох рослинах, а деякі феноли тільки у певних видах рослин. Дубильні речовини об'єднують значну кількість безазотистих сполук ароматичного ряду з групи багатоатомних фенолів. їх називають також таніновими речовинами, або танідами. Дубильні речовини терпкі на смак, при контакті з повітрям легко окислюються ферментами, набуваючи червоно-бурого або темно-бурого кольору (почорніння картоплі, побуріння розрізаних яблук). 21 За хімічною будовою дубильні речовини поділяються на дві групи: похідні галової, кофейної, протокатехової кислот і так звані катехіни, дуже близькі до антоціанів, похідних флавону і флавонолу. Катехіни є основною структурною одиницею багатьох дубильних речовин. Це органічні сполуки, гіркі на смак, добре розчинні в гарячій воді, спирті, легко окислюються і мають сильно виражену Рвітамінну активність. Катехіни сприяють депонуванню аскорбінової кислоти у тканинах і органах. Рослини, які містять дубильні речовини (шипшина, чорна смородина, кора і листя берези, кора і плоди калини, листя і квіти черемхи, стебла звіробою, полин, шавлія, череда, ягоди малини, листя ревеню та ін.), застосовуються як в'язкі, протизапальні, протипроносні, бактерицидні і місцеві кровоспинні засоби. Їх використовують також при отруєннях алкалоїдами і солями металів. Свою назву вони одержали завдяки здатності дубити шкіру тварин. Дублення засноване на взаємодії дубильних речовин із білком шкіри-колагеном. При цьому утворюються численні водневі зв'язки між білком і таніном. Багато дубильних речовин міститься в корі та деревині дуба, евкаліпта, каштана, у кореневищі щавлю, ревеню у листках сумаху. Їх багато в корі та деревині бобових, миртових, розових. Особливо високим вмістом дубильних речовин вирізняються гали, що утворюються на лисках при ушкодженні їх горіхотворкою (до 50-70%). Також є дубильні речовини, що мають приємний терпкий смак, але вони не здатні до дійсного дублення. Вони присутні в багатьох плодах (айва, яблука, хурма, виноград), у листках чаю. Дубильні речовини, гідролізуються, придають шкірі жовтий або зеленкувато-коричневий відтінок, але шкіра не стає красною, як при дії конденсованих дубильних речовин. Ці речовини в меншому ступені мають в'яжучі властивості, а це означає, що вони можуть дуже глибоко проникнути в шкіру. У медицині дубильні речовини застосовують як в'яжучі, бактерицидні, протипроменеві і протипухлинні засоби. Найбільше дубильних речовин є у галових горішках — наростах на листках особливого виду дуба. Багаті на таніни кореневища гірчака зміїного, родовика лікарського, перстачу прямостоячого, супліддя чорної і сірої вільхи, дубова кора, плоди чорниці, черемхи, корені суниць, листки чаю китайського. Багато дубильних речовин є в листі брусниці, вересу, у перцевій м’яті, розмарину, в листях і молочних плодах волоського горіху. З солями важких металів (вісмуту, міді, олова, свинцю) і алкалоїдами дають осад, тому їх використовують при отруєннях. Але вони неефективні при отруєнні ртуттю, миш'яком, антимоном, кокаїном, нікотином, атропіном, морфіном, фізостигміном. Завдяки в'яжучій, протизапальній і кровоспинній дії справляють добрий вплив при опіках, ошпаренні, ураженні слизової оболонки рота й при білях. У високих концентраціях можуть спричинити виразки слизової оболонки. Флавоноїди — група ароматичних речовин. Свою назву вони одержали від латинського слова "flavus" (жовтий), тому що перші виділені з рослин флавоноїди мали жовте забарвлення. Великий клас природних сполук - флавоноїдів - використовується недостатньо широко; в основному вони входять до складу сумарних препаратів. Високої біологічної активності флавоноїдам надають фенольні гідроксильні і карбонільні групи, які входять до складу цих сполук. Численні дослідження показали, що окремі флавоноїди зміцнюють стінки капілярів та впливають разом з аскорбіновою кислотою. Є дані про протипроменеву, спазмолітичну, дію флавоноїдів. Виявлено їх позитивний вплив на функціонування травного каналу, печінки. Дослідження останніх років вказують на протизапальну, ранозагоювальну, протипухлинну, естрогенну, бактерицидну, маткову дію флавоноїдів. Вони також мають гіпоазотемічні та сечогінні властивості. Принагідно тут згадати і про антиоксидантну роль окремих флавоноїдів. Антиоксиданти — речовини, які запобігають неферментативному перекисному окисленню органічних сполук або його значно уповільнюють. До них належать нафтоли, феноли, ароматичні аміни. Останніми роками народилась гіпотеза, за якою ми можемо подовжити тривалість життя шляхом широкого вживання антиоксидантів. Недостатність антиоксидантів в організмі сприяє нагромадженню вільних радикалів і наближає старіння. Антиоксиданти дуже важливі для нормального обміну речовин у живій клітині. Систематичне вживання антиоксидантів запобігає виникненню атеросклерозу, злоякісному переродженню клітин. Флавоноїди посилюють нагромадження аскорбінової кислоти в печінці, надниркових залозах і уповільнюють її виведення з організму. Треба ще зазначити позитивну дію 22 флавоноїдних сполук на серцеву діяльність. Окремі флавоноїди збільшують амплітуду скорочень серця, відновлюють роботу його при втомі й отруєнні хлороформом, хініном, нормалізують порушений серцевий ритм. Особливо багаті флавоноїдами вищі рослини, що відносяться до родин:Розоцвіті, Бобові,Гречкові, Губоцвіті, Жовтецеві, Зонтичні, Складноцвіті, Товстянкові, Верескові, Рутові, Букові, Лілейні і багато інших. Зустрічаються флавоноїди також у нижчих рослин (зелені водорості - ряски), спорових (мохи, папороті), у деяких комах і мікроорганізмів. Вміст флавоноїдів у рослинах різний: у середньому 0,5-5%, а іноді досягає 20% (у квітках софори японської). Нагромадження цих сполук у значних кількостях відзначається в надземних частинах (квітки, плоди, листя). Рідше й у менших кількостях флавоноїди накопичуються в підземних частинах рослини (солодка, шлемник байкальський, вовчуг польовий). флавоноїди в основному накопичуються у формі глікозидів, рідше у виді агліконів. На нагромадження флавоноїдів у рослинах впливають різні чинники: вік і фази розвитку рослин. Найбільша кількість флавоноїдів у багатьох рослин накопичується у фазі цвітіння, а у фазі плодоношення їхня кількість зменшується. Чинники зовнішнього середовища (світло, грунт, кліматичні умови, висота над рівнем моря та ін.) сильно впливають на нагромадження флавоноїдів. У південних районах рослини більш багаті ними. Збільшується вміст флавоноїдів у високогірних районах, а також під впливом світла і на грунтах, багатих мікроелементами. Серед лікарських рослин багаті флавоноїдами різні види глоду, собача кропива, софора японська, гречка , гірчаки, горобина чорноплідна, цмин піщаний, пижмо звичайне та ін. Флавоноїди - безбарвні або забарвленні (жовті або жовтогарячі) кристалічні речовини. Антоціани в залежності від рН середовища клітинного соку додають рослинам різне забарвлення: червоне (у кислому середовищі), синє (у лужному середовищі), фіолетове (у нейтральному середовищі) різної інтенсивності і відтінків. Глікозиди флавоноїдів розчинні у воді, аглікони - в органічних розчинниках. Під впливом ферментів і кислот глікозиди флавоноїдів гідролізуються, під впливом світла, лугу легко окислюються, ізомеризуются, руйнуються. Лікарська сировина і чисті флавоноїди знаходять різноманітне азстосування. Багато хто з них мають Р-вітамінну активність, зменшують крихкість кровоносних капілярів (рутин), підсилюють дію аскорбінової кислоти, дають седативний ефект (шлемник байкальський). Флавоноїди кореня солодки мають протизапальну, противиразкову дію; деякі з них мають кровоспинну, спазмолітичну, сечогінну і жовчогінну дію. Терпеноїди. Ефірні олії. Це леткі з характерним запахом і смаком, олієподібні речовини. Але жирних плям вони не залишають на папері, тому що випаровуються вже при кімнатній температурі. Всі є нерозчинними у воді, розчиняються у спирті, жирах. Всі ефірні олії є похідними терпенів та вуглеводів, які складаються тільки з С і Н і мають багато ненасичених С – С зв’язків. В основі терпенів лежать ізопренові залишки. Розрізняють моно -, сескві –(3), дитерпени (4), три -(6) і тетра -(8). Монотерпеном є, наприклад, ментол; сескві – ефірна олія сандалового дерева; дитерпен – фітол (входить до складу хлорофілу). Фізіологічна дія їх різноманітна. Якщо є безпосередньо контакт зі шкірою, то виникає подразнення, посилюється прилив крові. Розчині в жирах ефірні олії локально гальмують запалення. Потрапляючи в рот ефірні олії, діють через нервову систему на шлунок, підсилюючи секрецію шлункового соку, тим самим впливають на апетит. Діють на сечовивідні органи, розширюючи судини фільтруючої системи нирок (нефронів). Ефірні олії мають чітко виражену дезінфікуючу функцію. Ряд ефірних олій (чебрець, лобода, полин) застосовують як засіб проти глистів. Деякі мають приємний парфумний запах. Ефірні олії до того ж підвищують активність антибіотиків, що дозволяє знизити її дозу. Надзвичайно корисна властивість ефірних олій полягає у тому, що вони володіють біорегулятивним ефектом по відношенню до всіх систем організму. Вони допомагають організму справитися з інфекцією і уникнути ускладнень, оскільки підвищують імунітет. Важливо і те, що ефірні олії на відміну від антибіотиків рідко викликають алергічні реакції. Лавандова олія. Протиспазматичний, болезаспокійливий, жовчогінний, сечогінний, потогінний, глистогінний засіб. Має загоюючу, антисептичну дію. Допомагає при опіках, заспокоює біль. Не приймати при анемії. Зовнішнє застосування – для промивань, зрошень, обробки ран та опіків. 23 Лимонна олія. Тонізує нервову систему, усуває висипання, фурункули, лишаї. Ефективно при грипі, вітрянці, кору. Антисептик. Засіб від головного болю, нудоти, запаморочення. Усуває целюліт. Очищає від шлаків, перешкоджає варикозному розширенню вен. Трояндова олія. 80% всієї світової продукції добувають із одного виду Rosa damasceng. Для цього витрачається 35 млн. пелюсток троянд. Усуває неврози, підвищує працездатність. Відновлює гормональне здоров'я, омолоджує і регенерує клітини. . Евкаліптова олія. Використовують у вигляді витяжок для інгаляцій при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. М’ятна олія. Антисептик, стимулює роботу нервової системи, у великих дозах порушує сон. Анальгетик при мігрені і зубних болях. Розмаринова олія. Усуває помисливість, невпевненість у своїх силах. Послаблює явища ішемії, нормалізує тиск, зміцнює стінки вен, використовується в дерматології. Протизапальний засіб для органів дихання. При гіпертонії можливо підвищення тиску. Пинен – головний елемент скипидару, одержують із соснової живиці, камфора (камфорний лавр). Застосовують для збудження нервової системи, стимуляції дихання, кровообігу. Лимонна олія. Знижує артеріальний тиск, покращує кровообіг, зміцнює судини, нормалізує роботу органів травлення, сприяє розщепленню каменів у жовчному міхурі та нирках, регулює обмін речовин, підвищує імунітет, пом’якшує та розгладжує шкіру, укріплює нігті. Застосовується при вірусних захворюваннях ( грип, герпес, вітрянка, вірусний гепатит тощо), інфекційних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, підвищеному артеріальному тиску, частих болях голови, при надлишковій вазі, для виведення бородавок та мозолів. Лимон, крім того, знімає набряклість, а в поєднанні з грейпфрутом укріплює стінки кровоносних судин. В поєднанні з кипарисом використовують для профілактики і лікування порушень опорно – рухового апарату, варикозів і гіпертонії.

Мінеральні елементи, необхідні для життя певних живих організмів, називають ессенціальними. Зі 110 елементів, що зустрічаються у природі, 71 знайдений у людському організмі. Ессенціальними для людини є Fe, Zn, Cu, Co, Mn, Mo, Se, Cr, F, Ni, Fi, Si, Sn, As, Ag, Hg, Cd, Pb, Rb. Вони входять до складу специфічних органічних сполук (ферментів, гормонів, вітамінів, пігментів тощо) і часто зумовлюють їхню хімічну та біологічну (фізіологічну для рослин та фармакологічну для людини) активність. Через процеси обміну речовин мінеральні елементи впливають на основні функції організму: ріст, розвиток, розмноження, кровотворення тощо. Неорганічні сполуки беруть участь в утворенні різних структур (кісткових та м’язових тканин, клітинних оболонок і т.д.), регулюванні фізико-хімічних процесів в організмі: підтриманні на певному рівні осмотичного тиску клітинного соку, крові, лімфи, кислотно-лужної рівноваги, постійного рН тощо. Таким чином, мінеральні елементи виконують каталітичну, структурну та регуляторну функції. Недостатність мінеральних елементів призводить до порушення цих функцій. При надходженні їх до організму у надмірній кількості можливі отруєння, іноді з летальним кінцем. Мінеральні речовини людини отримує з їжею, водою, деякі – з повітрям. Вони засвоюються організмом переважно в іонній формі. Брак мікроелементів може виникати внаслідок недостатнього надходження необхідних елементів (екзогенна недостатність) або при порушенні всмоктування речовин у шлунково-кишковому тракті, аномалій їх засвоєння на рівні органів, тканин, клітин, неповноцінності біологічного транспорту та інших факторів (ендогенна недостатність).

Для лікування та профілактики дефіциту мінеральних елементів у людини використовуються такі лікарські форми: мінеральні солі; мінеральні елементи у вигляді металоорганічних сполук (кобамід, фероаскорбінат, фероплекс); комплекс макро- та мікроелементів з рослин. Остання форма вживання мінеральних елементів має ряд переваг. У рослинах вони зв’язані з органічними сполуками, знаходяться у оптимальному для організму співвідношенні. Основним джерелом надходження мінеральних речовин в організм людини є рослини.

Фітонциди. Це бактерицидні речовини, що утворюються багатьма вищими рослинами. Фітонциди вперше досліджені радянським вченим Б. П.Токіним. Науці відомо близько тисячі рослин, що мають фітонцидні властивості. Використання фітонцидних властивостей редьки, часнику, цибулі, хрону для лікування гнійних ран сягає тисячоліть. Фітонциди стимулюють захисні сили організму, благотворно впливають на самопочуття. У наш час фітонциди широко застосовують для лікування профілактики грипу та аденовірусних інфекцій, ангіни, захворювань травного каналу, хвороб порожнини рота та ін. У нашій практиці широкого й успішного застосування для лікування та профілактики .гнійних уражень набули фітонциди хрону, берези білої, тополі чорної, родовика лікарського, хрону звичайного. Рослинні гормони. Гормони — біологічно активні речовини, які виробляються ендокринними залозами людини і тварин. Вони виступають регуляторами обміну речовин і функцій організму. В біологічній науці донедавна панувала думка, що рослини не мають гормонів. Але останнє було спростоване новітніми дослідженнями. Рослинні гормони діють на організм людини подібно до гормонів тваринного походження. В багатьох рослинах виявлено холін біологічно активну гормональну сполуку, яка впливає на процеси обміну речовин у тканинах рослий і тварин. Біосинтез холіну відбувається з етаноламіну та метіоніну. З холіну в організмі тварин синтезується ацетилхолін— медіатор нервового збудження. Холін входить до складу ферменту, який прискорює біосинтез фосфоліпідів. Природні джерела холіну пшениця, овес, соя. печінка, оселедці, яєчний жовток. З лікарських рослин звіробої звичайному, насінні грициків. Нестача холіну в їжі призводить до жирового переродження печінки та нирок. Холін збуджує перистальтику жовчних та сечовивідних шляхів, посилює процеси асиміляції та дисиміляції. Його застосовують для лікування хвороб печінки та нирок. Дийодтирозин гальмує тиреотропну функцію передньої частки гіпофізу, зменшує активність щитовидної залози. Застосовується для лікування легких і середньої тяжкості форм гіпертиреозу. Дийодтирозин в складовою частиною тироксину — гормону, що регулює загальний обмін речовин в організмі. У невеликій кількості дийодтирозин знайдено в мосі сландському, дроці красильному, нетребі колючій та ін. Названі рослини використовуються для лікування хвороб нирок з підвищеним виділенням оксалатів та фосфатів з сечею.

Інсулін — гормон підшлункової залози. За хімічною природою — це білок, у складі якого виявлено 51 амінокислотний залишок. Інсулін регулює вуглеводний обмін. Нестача його в організмі призводить до тяжкої недуги— цукрового діабету, що набула в наш час значного поширення серед дітей і дорослих. Інсулін має органічний вплив на діяльність м'язової і жирової тканин, серцевосудинної системи, печінки, загальний обмін речовин. У багатьох рослинах виявлено інсуліноподібні речовини, які застосовуються для лікування діабету (цикорії дикому, кульбабі лікарській, приймочках кукурудзи, омелі, листках горіха волоського, золототисячнику, корені лопуха великого, омані високому, листках кропиви дводомної, козлятника лікарського та ін.). Ці рослини широко використовуються нами для лікування хвороб печінки, підшлункової залози, хронічних захворювань нирок, ускладнених цукровим діабетом. У багатьох рослинах (листках шавлії лікарської, талабану польового, суріпки польової) виявлено речовини, що діють подібно до гормональних сполук статевих залоз. Гістамін — гормоноподібна речовина, один з біогенних амінів, який виявляє активну фізіологічну дію. В неактивній формі перебуває в тканинах людини і тварин. Гістамін бере участь у регуляції тонусу кровоносних судин, розвитку шоку. Він збільшує проникність капілярів і може призвести до значного набряку тканин та слизових оболонок. Гістамін збуджує секрецію шлункового соку. Особливу роль гістамін відіграє в розвитку алергічних реакцій. Алергією називають підвищену чутливість організму людини та тварин до сторонніх речовин. Для лікування алергічних станів застосовують рослини, в яких виявлено антигістамінні сполуки. Для лікування алергічних недуг використовують квітки глоду колючого, корені цикорію дикого та кульбаби лікарської, траву вересу звичайного, вероніки лікарської, плоди шипшини коричної, приймочки кукурудзи, квіткові кошики цмину піскового, листки омели білої собачої кропиви, кореневища синюхи блакитної та ін.