Про лікарські рослини

В процесі життєдіяльності у рослинах утворюються велика кількість різноманітних речовин, які використовуються тваринами і людиною з тією чи іншою метою: їжа, барвники, деревина, смоли та ін. В рослинах також виробляються біологічно активні речовини, які при введені в організм можуть викликати зміни фізіологічних процесів. Рослини, які містять біологічно активні речовини, можуть використовуватись із лікувальною метою, називають лікарськими. Життя на Землі – це циклічний процес поїдання одних організмів іншими. Рослини являються першою ланкою – продуцентами,. Саме вони створюють власну органіку, поїдаються всіма іншими організмами – гетеротрофами, які переробляючи рослину біомасу, включають їх у власний метаболізм. Остання ланка – редуценти, завершує цикл, розкладаючи речовини до більш простих. І знову ці речовини використовуються рослинами. У цьому кругообігу іноді виникають складні екзотичні речовини, але і на них у процесі еволюції знайшлись споживачі. Одним з важливих напрямів еволюції організмів – біохімічна еволюція, яка полягає в удосконаленні їхнього хімічного складу. Для рослини з біологічного погляду вигідно, щоб вона видавалася несмачною для тих тварин або мікроорганізмів, які її поїдають. Тому виникнення у їхньому складі якихось неприємних, отруйних речовин надає їм перевагу. Але й у популяціях колишніх споживачів цієї рослини іде відбір екземплярів, які можуть переносити цю отруту. Поступово формується вид організму, для якого (або яких) ця рослина стає обов’язковою у харчовому ланцюзі. Все це призвело до надзвичайної різноманітності біохімічного складу живих організмів і до таких, здавалося б неочікуваних наслідків, що якась речовина в даній рослині виявляється корисною і цілющою для хворого. Адже людина споживає в їжу і будує своє тіло з тих речовин, які є в рослинах. Лікувальна дія рослин, наших зелених супутників, які супроводжують людину протягом всього історичного життя – мільйони років еволюції, полягає у єдності обміну речовин у живих клітинах.

Яке ж значення мають лікарські рослини? Які механізми, шляхи реалізації їх функцій в живому організмі? 

Задовольнити потреби у поживних речовинах. Є такий вираз: кожні ліки можуть бути їжею для організму, а кожна їжа - ліками. Організм, для підтримання у нормі всіх фізіологічних процесів, повинен отримувати всі необхідні речовини. Через нестачу в раціоні деяких з них можуть серйозно порушуватися метаболічні процеси. Їжа рослинного походження, яка містить ці необхідні речовини, і буде лікуванням. 

Пригнічення хвороботворної мікрофлори – бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Це досягається за допомогою речовин, які мають фітонцидну – антибактеріальну дію щодо збудників захворювання і в той же час є нешкідливими або мало шкідливими для організму. При цьому розрізняють: - бактеріостатичну дію речовин, коли ріст хвороботворних агентів призупиняється, а вони залишаються живими; - бактерицидну, тобто вбивчу, руйнівну дію. Так як у природі немає єдиного рослинного антибіотику для всіх патогенних організмів, застосовується широкий спектр рослин при кожній конкретній інвазії (ураженні). Для тварин і людини є дуже важливим той факт, що іноді те, що шкідливе для одних мікроорганізмів, є корисним для інших. Наприклад, фітонциди цибулі, хрону, деяких пряних речовин, які згубно діють на певні віруси, разом з тим є корисними для кишкової мікрофлори. І навпаки, синтетичні антибіотики, як правило – бактеріальні, згубно впливають на кишкову мікрофлору, і мікрофлору слизових оболонок статевих органів. 

Мобілізація захисних сил організму. Захисні сили організму досить могутні, але їх механізми не завжди належним чином мобілізуються. Лікувальна дія деяких рослин пов’язана саме із активацією захисних сил організму. Завдяки особливій будові віруси дуже стійкі до хімічних впливів, тому практично немає прямих антивірусних препаратів. Зате є речовини, які пробуджують антивірусні механізми у клітині. Всім відомі сьогодні антивірусні препарати - антириніни, які містять у своєму складі вітамін С.  Антиалергічна дія. Практично всі хвороботворні агенти викликають алергенну реакцію в організмі – запалення, підвищення температури, утворення гістаміну. Але не завжди тільки патогенні мікроорганізми викликають алергічну реакцію. До таких речовин можна віднести практично будь – яку речовину. Найбільш поширені квітковий пилок, вовна, борошно. Деякі рослини виявляють антиалергічну дію. (наприклад: хміль, череда). 

Посилення секреторних (видільних функцій). Функції лікарських рослин Ферментативна дія Вплив на ЦНС Задовольнити потреби у поживних речовин Пригнічення хвороботворної мікрофлори Посилення приливу крові до окремих органів Посилення відновних пластичних процесів Мобілізація захисних сил організму Посилення секреторних (видільних функцій) Антиалергічна дія Припинення кровотечі  Підвищення видільних функцій організму досягається потогінними, сечогінними, жовчогінними, проносними речовинами, тобто тими, що викликають відхід мокротиння та рідин. Завдяки цим засобам з організму виводяться шлаки – кінцеві продукти метаболізму і токсини, які утворюються в організмі під час захворювання. 

Посилення приливу крові до окремих органів. Існують так звані адаптогени ( їх містять такі рослини як, женьшень, елеутерокок, аралія, лимонник), які стимулюють діяльність організму в цілому, підвищують здатність переносити стреси, втому. 

Припинення кровотечі. 

Посилення відновних пластичних процесів. Це досягається шляхом активізації обмінних процесів в організмі, що необхідне для загоювання ран, виразок, тощо. Такими властивостями володіють вітамінні препарати (вітаміни діють як активатори біохімічних процесів). 

Ферментативна дія. Дія деяких рослинних ліків пов’язана з тим, що вони або містять активні ферменти (наприклад папаїназа з плодів динного древа – аналог хемотрипсину в шлунковому соці людини), або ж стимулюють утворення власних ферментів, які нормалізують стан здоров’я. 

Вплив на нервову систему. Деякі рослинні речовини, зокрема алкалоїди, дуже сильно впливають на центральну і вегетативну нервову систему. Цей вплив може бути збуджуючим, тонізуючим, анестезуючим, заспокійливим, релаксуючим і снодійним. шляхом підвищення згортання крові (активність одного з факторів згортання крові - протромбіну) застосуванням речовин дубильного характеру (речовини, які звужують просвіт судин і зменшують прилив крові до ушкоджених місць) припинення кровотечі досягається Видільна функція досягається застосуванням потогінних речовинами проносних речовин жовчогінних речовин сечогінних речовин 

Нейротропні речовини, які належать до цього класу, здебільшого можна вживати лише під суворим контролем і наглядом лікаря, тому що вони можуть викликати отруєння або наркотичне звикання. 

Дослідники встановили, що народами давнього світу з лікувальною метою використовувалося до 21 тис. видів рослин. Не було на землі такого первісного плем'я, яке б не знало про лікарські рослини. Спочатку знання про лікувальні властивості рослин накопичували жінки – берегині домашнього вогнища, але поступово знання стали прерогативою старійшин. Вже у первинному суспільстві було відомо про знеболюючу дію пасльонових, наркотичний вплив деяких рослин. Самий давній медичний текст – це клинописна табличка, яка знайдена при розкопках шумерського міста Ніннура (ІV тис. до н.е.). У 145 строках на шумерській мові були написані 15 рецептів. Лікарі давнього світу використовували гірчицю, піхту, сосну, плоди сливи, груші, фіги. Рослини Південно-Східної Азії, Індії, Китаю багато тисячоліть була невичерпним джерелом ліків. Медицина Стародавнього Китаю також широко використовувала лікарські рослини. В індійських травниках (І ст. до н.е.) описано понад 600 лікарських рослин. Багатий досвід використання цих природних ліків мали також древні греки і римляни. Китайська медицина нараховує декілька тисяч ліків. Засновником вважається легендарний Шеньнун, який жив 5000 років тому. Він є автором найдавнішої медичної книги Бень – цая (Травник). Відома фундаментальна праця лікаря Лі Ші Чженя (1522— 1596 p.p.) "Основи фармакології", в якій описано понад 1500 засобів з лікарських рослин. Ця праця не втратила значення і в наш час. Давньокитайська медицина послуговувалася 230 лікарськими, в тому числі і отруйними, рослинами. У писемній пам'ятці Стародавньої Індії «Яджур-веда» (наука про життя), працях лікарів Чарака (І ст. н.е), Сушрута та Вагбата (VII—VIII ст. н.е) знаходять вже близько тисячі назв лікарських рослин, що зустрічаються серед різноманітної флори тропіків. В Індії відома медична праця " Книга життя ", яка вчить мистецтву приготування ліків від усіх хвороб і для продовження життя. Індійська медицина використовує близько 800 рослин. Ще в ІІІ ст. н. е. в Індії почали вирощувати лікарські трави. Самий великий давньоєгипетський папірус, що виданий до 1570 р. до н. е., названий на ім’я його відкривача Еберса – це медичний трактат: "Книга приготування ліків для всіх частин тіла". Єгиптяни знали про лікувальні властивості алое, анісу, белени, м’яти, подорожника. Право приготування ліків мали тільки жерці. Греки пов’язували цілющу дію рослин із надприродними властивостями, що надають боги. Відповідно до грецької міфології, богом лікарів став син Аполона – Асклепій. Асклепій не тільки лікував але й повертав до життя вмерлих. Цим він прогнівив царя мертвого царства Аїда і Зевса і він вбив Асклепія. Дочка його Панакея була покровителькою лікарського лікування і вміла лікувати від всіх хвороб. Тому панацеєю і називають універсальний засіб від усіх хвороб ( зрозуміло, в природі такого засобу немає). Геніальний лікар Стародавньої Греції Гіппократ (460—377 p.p. до н.е.) провів узагальнення різноманітних рослинних засобів, що застосовувались тоді для лікувальних потреб. Він був Вплив на НС Збуджуючий Тонізуючий снодійний Релаксуючий Анестезуючий Заспокійливий 8 переконаний, що використовувати рослини потрібно в їх природному стані, без жодних перетворень. Його кредо складалося з таких трьох настанов: у лікувальному процесі медик повинен використовувати слово, рослини і ніж. У Стародавньому Римі відомий вчений Пале (131-201 p.p. н.е.) вперше розробив методи екстракції діючих речовин із лікарських рослин. Батьком Європейської фармакології – науки про властивості лікарських трав вважається лікар Діоскорид, який жив у І ст. н. е. Він об’єднав весь досвід античної медицини. Найбільшу славу серед римських медиків заслужив Клавдій Гален, грек за походженням. З його ім’ям пов’язане удосконалення одного із самих давніх лікарських засобів – теріаку, що вважався універсальним протиотруйним засобом, а також засобом від усіх внутрішніх захворювань. За легендою рецепт теріака був складений понтійським царем Мітрідатом. Він боявся бути отруєним і щоденно приймав його у малих доза. Після поразки в битві з римлянами був змушений заколотись мечем, тому, що ні одна отрута його не брала. На думку давніх лікарів, теріак вміщував в собі якості протиотрути від усіх рослинних та тваринних отрут. Велика заслуга в історії медицини належить арабським вченим, і її найвидатніші представники – Абу Алі Ібн Сіна, таджик за походженням, відомий в Європі як Авіцена. Відомо більш як 40 його праць з астрономії, 40 праць з медицини. Його твір "Канон лікарської науки" протягом тисячоліть був настільною книгою для арабських і європейських лікарів. Він описав 800 лікарських рослин і методів їх застосування. Серед трьох основних зброй лікаря – слова, трави та ножа – лікування рослинними засобами здавалося їм найкращим. Починаючи з ХІІ ст. арабська медицина через Іспанію та Сицилію стала проникати у Європу. Лікарні і аптеки споруджували за арабським взірцем. Багато завозили сировини східно - арабського асортименту. Але середньовічне "полювання на відьом" надовго затримало розвиток фармацеї. Для необізнаних ліки залишались чародійними. З тих пір живуть легенди про чарівні трави. Лікарство завжди було вигідною справою, тому лікарі часто застосовували заходи для того, щоб людей, які знають лікувальні властивості трав, було якомога менше. Збирання, заготівля трав супроводжувалися магічними прийомами і заклинаннями. Знахарі приймали пацієнтів у печерах, або домівках, що прикрашалися черепами та совами, складали страшні легенди про лікарські рослини. Одна із таких легенд – легенда про мандрагір. Зовні корінь мандрагори нагадує фігуру людини. Вважалось, що той, хто їм володіє, збереже на все життя молодість, красу, здоров’я. Але людина, яка ризикне самостійно здобути цей корінь, наражається на смертельну небезпеку. Тільки посвячений знає ритуал - потрібно тричі окреслити місце крейдою, потім прив’язати рослину до хвоста чорної собаки і заставити його вирвати рослину. Самому в цей час стати обличчям до заходу. Роздавався страшенний крик мандрагори, а собака миттєво гинула. В одному стародавньому російському травнику вимагалося, щоби знахар мав ослінчик, який зроблений з 9 порід тільки хвойних дерев та при збиранні трав обов’язково ставав на нього. В період пізнього середньовіччя на розвиток науки про лікарські рослини вплинуло вчення знаменитого лікаря Теофроста фон Гогенгейма – Парацельса (1483 - 1541). Він вважав,що природа породила на світ хворобу, то вона ж заготовила засіб, що зцілює її, його тільки треба знайти. Діє не вся рослина, а лише певна речовина, яка в ній міститься. Мета лікаря – виділення її з рослини у чистому вигляді. Парацельс удосконалив метод виділення речовин з лікарської сировини. При виборі лікарських засобів Парацельс дотримувався давнього вчення про сигнатури. Відповідно його, ознаки зовнішнього вигляду рослини (колір, форма, запах, смак) вказують на захворювання, при якому його слід застосовувати. Так, якщо будь-який орган рослин мав округлу форму, то вони вважались засобом проти головного болю; рослини з вузькими ниткоподібними листками (спаржа, кріп) - засіб, який покращує стан волосся; квіти троянди, які нагадують око – від їх хвороб. Вчений поклав початок вченню про діючу речовину в лікарських рослинах, стимулював вивчення їх хімічного складу. Слід зазначити, що далекі предки скіфи і слов'яни володіли великим запасом знань про рослини і широко використовували їх при наданні медичної допомоги. Серед скіфів були збирачі рослин, котрі заготовляли їх не лише для задоволення власних потреб, а також для продажу на зовнішньому ринку, в першу чергу — грекам. Ними виявлено багато лікарських рослин, які не втратили свого значення й тепер (солодка, горицвіт, подорожник). Вони першими знайшли "скіфський" корінь, назвали його 9 "солодкий" і широко використовували при грудних захворюваннях й лікуваннях ран. Скіфська народна медицина дала ряд визначних вчених-лікарів, відомих далеко поза межами рідної країни. Хоча про застосування рослин із лікувальною метою на території Київської Русі ми знаємо не так уже й багато, але відомо, що в ті далекі часи в арсеналі ченців, які займалися зціленням хворих були мед, віск, шипшина, звіробій, подорожник, горицвіт, чорнобиль (полин), цибуля, ліщина та ін. У літописах згадуються імена Івана Смера, який мав значний досвід і майстерність у лікувальній справі й служив у князя Володимира (X ст.); лікарів Агапіта та Петра Сираніна, що служили при князівських дворах Києва та Новгорода. У Київській державі медицина і фармація із стародавніх часів розвивалася самобутніми шляхами. В рукописних травниках і лікувальниках, які дійшли до нас з XI ст. наводяться описи багатьох рослин, які використовувалися тоді на Русі. З прийняттям християнства поширюється письменність, з'являються перші книги — травники, зільники, лікувальники. В них уже зустрічається певна систематизація матеріалів про лікувальні властивості рослин, робляться висновки, даються корисні поради, які, проте, зараз звучать досить наївно та окультно. Для історії постає дуже цікавою найдавніша писемна пам'ятка Київської Русі — "Ізборник Святослава", який був укладений в 1073 - 1076 p.p. для київського князя Святослава Ярославовича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру "Ізборник" стверджує користь знань і читання книжок; подає описи блекоти, аконіту, болиголову тощо. У ХІ –ХІІ ст. великої слави здобули лікарі, які лікували виключно травами. Це - Єфрем Переяславський, Григорій Премудрий, Улат Целебник. Винятковою енциклопедією медичних знань XII ст. є науковий трактат «Мазі» київської князівни Євпраксії Мстиславівни (1108 — 1172 p.p.). Вона пристрасно вивчала народну медицину і сама лікувала хворих. У книзі містяться гігієнічні поради, розповідається про користь повітря і фізичних рухів, раціонального харчування та описується лікування окремих недуг. Трактат далекий від марновірства і забобонів, які були дуже поширені тоді в подібній літературі. У ХVІ ст. на Русі відкриваються перші аптеки, створюються аптекарські міста. Існував так званий аптекарський наказ, який зобов’язував воєвод викликати знавців трав і тримати їх на службі. Паралельно існувала "ягідна" повинність. В кінці ХУІ ст. (1586р.) з наказу царя Федора Івановича видано перший офіційний російський травник, який є праобразом майбутніх фармакопей; одночасно створюються на городах грядки "зелійних трав". Тоді ж (кінець ХУІ ст.) зроблено першу спробу організації керівного органу медичними справами в Росії - "Аптекарську палату" у Москві, яка пізніше була перетворена в "Аптекарський приказ". Однією з його функцій була організація збирання лікарських рослин. До цього ж часу відноситься і початок культивування лікарських рослин у Росії. Найбільш важливий поштовх цій справі дав Петро І. За його наказом були створені спеціальні казенні аптеки й аптекарські городи. На початку ХУІІІ ст. (1709 р.) в м. Лубни була заснована перша в Україні казенна аптека (за даними В.Д. Отамановського перші приватні аптеки виникли раніше, у ХІУ-ХУІ ст. в містах Львові, Києві, Луцьку, Кременці, Кам'янці-Подільському), яка заготовляла з місцевої флори лікарські трави для потреб армії та населення. При аптеці були закладені два аптекарських городи -"ботанічні сади" ( в м. Лубни і в с. Терни під Лубнами) загальною площею в 50 десятин. На цих городах вирощували ромашку лікарську, шавлію лікарську, белладонну звичайну, перець стручковий, гірчицю, аконіт та ін. В епоху, коли на Україні на повну силу розгорнула свою діяльність Києво-Могилянська академія, значного розвитку поряд з іншими науками набула і лікувальна справа. В 1802 р. при КиєвоМогилянській академії було відкрито дворічний медичний клас, у якому викладали анатомію, фізіологію, хірургію, проводились практичні заняття з цих дисциплін. З Києво-Могилянської академії вийшли видатні вітчизняні вчені-медики: Нестор Максимович-Амбодик (1743—1812 р. р), Іван Андрійович Полетика (1726— 1783 p.p.), Петро Іванович Погорецький (1735—1780 р. р), Мартин Матвійович Тереховський (1740—1796 p.p.), Данило Степанович Самойлович (1742—1805 р.р). Надзвичайно цікава праця Нестора Максимовича - Амбодика "Лікарське речеслів'я, або опис цілющих рослин". У цій багатотомній фундаментальній праці подано не лише опис, а й малюнки лікарських рослин, що мало важливе значення для практичних лікарів. 10 Надалі вивченню вітчизняних сировинних ресурсів, в тому числі й лікарських рослин, чимало сприяли вчені-ботаніки, які брали участь у численних експедиціях (П.С. Крашенінніков, П.С. Палас, Й.Г. Гмелін, І.І. Лепехін, Г.Ф. Соболевський, А.Т. Болотов, М.П. Щеглов, І.О. Двигубський, О.П. Нелюбій, П.Ф. Горенінов та ін.). На сьогодні в світі для профілактики і лікування використовується близько 3000 речовин, суспензій та препаратів, 1/3 яких виробляється з лікарської рослинної сировини.